Для багатьох постать Хвильового була важливим відкриттям пласту української культури 20-х рр. ХХ ст., власне більше ніж культури, але і тієї генерації, яку політично народили події 1917 – 1920 рр.
Микола Хвильовий, справжнє прізвище якого Фітільов, народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець Сумської області, у родині вчителів. Підлітком мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України.
Під час Першої світової війни записався добровольцем на фронт. Саме в період військової служби Микола зближується з представниками українських національних партій, але сам залишається безпартійним.
Весною 1921 року остаточно переїжджає до Харкова, де розпочинає цілком нове життя, з головою занурюється в літературну роботу. Творчий шлях розпочав заявивши про себе двома збірками віршів – «Молодість» і «Досвітні симфонії». 1923 року вийшла друком збірка його прозових творів «Сині етюди»
1925– 1930 рр це період творчої зрілості, затвердження стилю, теоретичного осмислення мистецтва і чіткої установки на сюжетність: сатиричні оповідання «Іван Іванович» і «Ревізор», соціально-психологічна новела «З Вариної біографії»), новела «Мати», повість «Санаторійна зона» і роман «Вальдшнепи», полемічні памфлети «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?».
У останні роки життя влада слідкувала за ним, а його квартира прослуховувалася. Переслідування М. Хвильового і його прибічників відбулося через звинувачення у прагненні відокремити українську культуру від російської, протиставити два народи один одному. Особливо тяжко було бачити, як його друзів та однодумців арештовували та розстрілювали. Та й у країні панував голодомор 1933. Коли письменник побачив становище селян на власні очі, то вже не зміг повернутися до звичайного життя.
Життя М.Хвильового закінчилося самогубством – він застрелився у своєму кабінеті. Проживши лише 40 років.
Немає коментарів:
Дописати коментар