Майстри української анімації

 Перші мальовані фільми з’явилися ще у 1892 році. Дотепер перегляд мультфільмів  – це улюблене дозвілля не лише дітей, а й багатьох дорослих. Адже мультик – це жива казка! І не важливо, яке дійство розвертається на екрані, стежити за яскравими персонажами так цікаво!

Тож, працівники бібліотеки-філії №8, що на «Шкільному», запропонували своїм користувачам та гостям книгозбірні поринути у  чудовий та прекрасний світ мультфільмів.

Сьогодні, протягом дня, у читальній залі працював бібліотечний кінозал. Усі охочі  мали нагоду переглянути найпопулярніші українські мультики про козаків. Це серія мультиплікаційних фільмів режисера Володимира Дахно, над якою він працював з1967 по 1995рр.

Історія про трьох запорозьких козаків, які кожної серії потрапляють у неймовірні пригоди, зустрічаються з цікавими людьми, опиняються у різних країнах та епохах, не залишає байдужими нікого.

 Створені ще в далеких 60-х роках персонажі мультфільмів «Як козаки…» не втратили своєї актуальності і сьогодні, тому що об’єднують в собі найкращі риси українського народу: сміливість і доброту, кмітливість і готовність допомогти ближньому.

 

 

           

Нові книги в бібліотеці

 Увага! Для Вас, шановні користувачі, нашої бібліотеки-філії №8, що на «Шкільному» маємо гарну новину. У бібліотеку надійшла нова література. Цього разу різноманіття нових надходжень вражає.  Це дуже яскраві, барвисті, оригінальні в своєму оформленні книги. Детективи, фентезі, романи про кохання, гучні бестселери – це все розмаїття на будь-який смак. Вони вже з нетерпінням чекають на зустріч зі своїми читачами.

Отже, запрошуємо всіх любителів книг на перегляд-ознайомлення з новими надходженнями, щоб стати першими читачами новинок.

Приходьте, не пошкодуєте! 

 

Павло Грабовський - поет, лірик, публіцист.

Павло Грабовський народився в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер – село Грабовське  Сумської області) 11 вересня 1864 року. 

Він був другою дитиною в родині паламаря Арсенія та його дружини Ксенії Грабовських.  Батько занедужав на сухоти і помер у молодому віці, залишивши п'ятеро дітей, тому ще в дитячі роки Павло зазнав гіркого життя та поневірянь сільської бідноти.

Спочатку він навчався у місцевій церковно-парафіяльній школі, згодом в Харківській духовній семінарії. На 3-му курсі виключений за належність до революційної народницької організації, заарештований і висланий у рідне село під нагляд поліції. У квітні 1885 року після закінчення домашнього арешту 22-річний Грабовський повернувся до Харкова, влаштувався працювати коректором місцевої газети «Южный край» і поновив революційну діяльність.

За участь у складанні і поширенні протесту-відозви «Заява російському уряду» знову заарештований, провів 3 роки в Іркутській в’язниці.

 Там розпочинає активну літературну діяльність. Надсилає вірші у галицькі часописи, де друкуються його статті, нариси. Займається перекладами. Перебував у засланні у Вілюйську (з 1893-го), Якутську (з 1896-го), Тобольську (з 1899-го). Повернутися до рідної України йому не судилося. На чужині провів 20 років із 38-и.

В умовах заборони української мови дбав про її існування, зміцнення й розповсюдження. Постійно підтримував зв’язок з Україною, листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком.

 У Галичині вийшли окремими виданнями його ліричні збірки «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898) та збірки перекладів «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «Доля» (1897).

Помер 12 грудня (29 листопада) 1902-го у Тобольську (Росія) від туберкульозу.

 

 

Олександр Довженко: зачарований Україною

 

«Слов’янство поки що дало світові в кінематографі      одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка.»

                              Чарлі Чаплін

         Народився 10 вересня 1894р. на Чернігівщині у багатодітній селянській сім’ї. Сім’я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Вчився Довженко в початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко

У 1911р. вступив до Глухівського вчительського інституту. Після закінчення інституту учителював у Житомирі, Києві. У 1917р. вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет.

 Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодом виключений. У 1921р. направили за кордон на дипломатичну службу (Варшава, Париж, Лондон). У 1922-1923рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині.

По поверненні в Україну, влітку 1923 року, Довженко оселяється у Харкові, тодішній офіційній столиці України. У ті часи Харків перебував у вирі культурного відродження і Довженко зразу опиняється у товаристві українських літературних романтиків та письменників-футуристів, працює як художник-ілюстратор та карикатурист, а також стає відомим як ілюстратор книг.

З 1925 року стажист по агітфільму «Червона Армія». Від’їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання». Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід. У 1935р. нагороджують орденом Леніна. На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия». У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив.   

 Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рветься до України, але марно, туди він має право їздити у відрядження, а ось жити має у Москві. До останніх днів живе в Москві, працює на «Мосфільмі».

25 листопада 1956р. помер у Москві.

 

І.Котляревський – фундатор нової української літератури

 

           Іван Котляревський (1769–1838) – письменник, драматург, перекладач, військовий, просвітитель, громадський діяч. Він увійшов в історію української культури як родоначальник нової української літератури.

Народився письменник 9 вересня 1769 р. в Полтаві в сім’ї сім’ї Котляревських, благородного козацько-старшинного роду. Коли підріс навчався у дяка, а з 1780 по 1789 вчився у Полтавській духовній семінарії.  Працював канцеляристом, у 1793—1796 — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах. Почав писати “Енеїду”.

У 1806—1807 Котляревський в ранзі штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу. У 1808 вийшов у відставку з орденом святої Анни.

У 1818р-21рр. працював директором Полтавського вільного театру. Для поповнення репертуару театру написав дві п’єси – «Наталка Полтавка» (1819), «Москаль-чарівник»; продовжував роботу над «Енеїдою».

           “Енеїда” – перший твір нової української літератури, написаний живою українською мовою. Над поемою письменник працював близько 30 років. “Наталка Полтавка” – перший драматичний твір нової української літератури.

У 1835 році за станом здоров’я  виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представники найширших верств населення, і кожному він намагався надати необхідну допомогу.

Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. Смерть зачинателя нової української літератури була великою втратою для всієї України. «Все сумує», — сказав молодий Тарас Шевченко у вірші «На вічну пам’ять Котляревському», в якому пророкував безсмертя авторові «Енеїди»:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!