Олександр Довженко: зачарований Україною

 

«Слов’янство поки що дало світові в кінематографі      одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка.»

                              Чарлі Чаплін

         Народився 10 вересня 1894р. на Чернігівщині у багатодітній селянській сім’ї. Сім’я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14, тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Вчився Довженко в початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко

У 1911р. вступив до Глухівського вчительського інституту. Після закінчення інституту учителював у Житомирі, Києві. У 1917р. вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет.

 Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодом виключений. У 1921р. направили за кордон на дипломатичну службу (Варшава, Париж, Лондон). У 1922-1923рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині.

По поверненні в Україну, влітку 1923 року, Довженко оселяється у Харкові, тодішній офіційній столиці України. У ті часи Харків перебував у вирі культурного відродження і Довженко зразу опиняється у товаристві українських літературних романтиків та письменників-футуристів, працює як художник-ілюстратор та карикатурист, а також стає відомим як ілюстратор книг.

З 1925 року стажист по агітфільму «Червона Армія». Від’їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання». Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід. У 1935р. нагороджують орденом Леніна. На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия». У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив.   

 Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані Довженка, він рветься до України, але марно, туди він має право їздити у відрядження, а ось жити має у Москві. До останніх днів живе в Москві, працює на «Мосфільмі».

25 листопада 1956р. помер у Москві.