Павло Грабовський народився в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер – село Грабовське Сумської області) 11 вересня 1864 року.
Він був другою дитиною в родині паламаря Арсенія та його дружини Ксенії Грабовських. Батько занедужав на сухоти і помер у молодому віці, залишивши п'ятеро дітей, тому ще в дитячі роки Павло зазнав гіркого життя та поневірянь сільської бідноти.
Спочатку він навчався у місцевій церковно-парафіяльній школі, згодом в Харківській духовній семінарії. На 3-му курсі виключений за належність до революційної народницької організації, заарештований і висланий у рідне село під нагляд поліції. У квітні 1885 року після закінчення домашнього арешту 22-річний Грабовський повернувся до Харкова, влаштувався працювати коректором місцевої газети «Южный край» і поновив революційну діяльність.
За участь у складанні і поширенні протесту-відозви «Заява російському уряду» знову заарештований, провів 3 роки в Іркутській в’язниці.
Там розпочинає активну літературну діяльність. Надсилає вірші у галицькі часописи, де друкуються його статті, нариси. Займається перекладами. Перебував у засланні у Вілюйську (з 1893-го), Якутську (з 1896-го), Тобольську (з 1899-го). Повернутися до рідної України йому не судилося. На чужині провів 20 років із 38-и.
В умовах заборони української мови дбав про її існування, зміцнення й розповсюдження. Постійно підтримував зв’язок з Україною, листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком.
У Галичині вийшли окремими виданнями його ліричні збірки «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898) та збірки перекладів «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «Доля» (1897).
Помер 12 грудня (29 листопада) 1902-го у Тобольську (Росія) від туберкульозу.
Немає коментарів:
Дописати коментар