Легенда оперної сцени

 

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року на Тернопільщині в родині греко-католицького священика. Дитинство майбутньої співачки пройшло в селі Біла, де жила вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері.

У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила Львівську консерваторію й з успіхом дебютувала на сцені Львівської опери.

Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту.

Соломія Крушельницька не мала жодних обмежень у виборі репертуару: вона не тільки володіла неперевершеним сопрано у три октави, а ще й могла співати на восьми мовах.

Слава співачки рознеслася по всіх країнах Європи. Зафіксований випадок, коли після виступу її 17 разів запрошували на біс. Проживаючи в Італії, вона тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції.

Соломія не допускала, аби хтось неправильно вказав її походження, тож після своїх концертів часто знайомила публіку з українськими народними піснями.

         У 1939 році після смерті чоловіка повернулась в Україну, а коли розпочалась Друга світова — кордони закрили.

         Поїхати до Італії забороняли, більше того, власний будинок у Львові конфіскували й довго не давали радянське громадянство.

Останній концерт відбувся у Львівській філармонії. На сцену вже з паличкою вийшла Соломія Крушельницька, аби востаннє зачарувати своїм голосом. Співачці було 77 років.

 

День партизанської слави України

 

День партизанської слави відзначають в пам’ять  тих, хто в суворий воєнний час боровся з ворогом, не шкодуючи свого життя.

22 вересня 2001 року, в день 60-тої річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Другої світової війни, в країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30.10.2001.

Безліч партизанських загонів і підпільних груп, які налічували сотні тисяч людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території.

Сьогодні ми згадуємо і про подвиг воїнів Української Повстанської Армії, які боролися за незалежність України проти військ загарбників.

Історія рідко буває однозначною. Державне свято, присвячене героям партизанського руху в Україні, вшановує пам’ять всіх, хто боровся за визволення України. Воно з’явилося в національному календарі і як день пам’яті, адже проходять роки і прямих свідків того часу стає менше.

Але герої не вмирають. Вони завжди будуть жити в наших серцях.

 

День миру

 

Життя українського народу завжди було сповнено надіями і прагненнями до мирного добробуту. Після страшних воєнних лихоліть ХХ століття, здавалося що мир буде завжди, адже народ України акцентував увагу саме на мирні шляхи вирішення різних проблем.

Згідно з Указом Президента України №100/2002 від 5 лютого 2002 року, в країні було засновано національне державне свято - День миру, яке щорічно відзначається 21 вересня. У цей день так само відзначається Міжнародний день миру, заснований ООН.

У 2014 році наша Батьківщина зазнала військового вторгнення з боку Російської Федерації. Агресивний сусід анексував Кримський півострів і почав бойові дії на сході країни. Були вбиті і покалічені тисячі українських громадян. Багато людей, з окупованних територій, стали біженцями і вимушеними переселенцями.

Включно по цей рік, з того моменту, жоден із днів в Україні не був "Днем миру" ... але мир обов’язково повернеться, саме за це борються наші військові.

Мандрівка «Шкільним»

 

Напередодні святкування  Дня міста працівники бібліотеки-філії №8, створили та  презентують вашій увазі віртуальну мандрівку  мікрорайоном «Шкільним»  перейти до якої можна за посиланням:

https://youtu.be/pgn6RmV_o1g

 

 

Великий Сонцепоклонник

 

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у Вінниці, в родині дрібного урядовця .   Хлопчик був улюбленцем родини, особливо матері, людини освіченої і прогресивної, яка прищепила йому любов до літератури.

Закінчивши дворічну школу в м. Барі, де в той час проживала родина, Михайло їде в Шаргород, щоб продовжити навчання в духовній семінарії-бурсі. Хлопцю пощастило натрапити на гарну бібліотеку, яка належала місцевому священику. Прочитані твори відіграли велику роль у його житті.

Коцюбинський – так і не здобув офіційної вищої освіти (закінчив Шаргородську духовну семінарію, університет  так і залишився мрією).

Але був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську…

Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

В період між1905-1907 рр. Коцюбинський опублікував оповідання "Fata Morgana", яке поряд з наступними "Intermezzo", Persona grata, "Коні не винні", етюдами"Хвала життю", "На острові", повістями "Тіні забутих предків" та ін. стають вершиною творчості письменника.

Ці твори моментально завоювали  величезну популярність в Україні і далеко за її межами: їх переклали багатьма мовами світу, за ними зняли художні фільми "Кривавий світанок", "Коні не винні", "Дорогою ціною", "Тіні забутих предків".

Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком – який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким.

Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало.